Сергій Лабазюк: «За свого похресника ти несеш відповідальність перед Богом»

09/06/2016, Публікації ЗМІ

image

Сергій Петрович — не перший народний депутат, який скаржиться нам на брак часу для власної родини. Про дозвілля взагалі каже, що «головним способом відпочинку є робота», бо надто багато часу вона забирає. Хоча сам і досі цікавиться футболом, взимку тренується на лижах, захоплюється гартуванням і підтримує здоровий спосіб життя. Вільний від роботи час віддає, звісно, родині — батькам, коханій дружині, донечці та своїм похресникам. Їх у нього аж восьмеро!..
Свій шлях у велику політику Сергій Лабазюк почав, як кажуть, з низького старту. У 2006 році громада Волочиського району на Хмельниччині обирає молодого підприємця депутатом райради, 2010-го делегує амбітного політика до Хмельницької облради. А з 2012-го він — народний депутат України по мажоритарному виборчому округу №188. На позачергових парламентських виборах 2014-го Сергій Лабазюк обійшов своїх конкурентів, набравши вдвічі більше голосів. Сьогодні позафракційний нардеп Лабазюк — у депутатській групі «Воля народу». Він — член Комітету Верховної Ради з питань аграрної політики та земельних відносин, а також входить до Постійної делегації Верховної Ради України у Парламентській Асамблеї Ради Європи.
— Нам стало відомо, що ви — хрещений батько свого повного тезки — Сергія Петровича Лабазюка. Це так?
— Так, це мій перший хрещеник.  Це син мого рідного брата Петра (назвали на честь тата) і також носить ім’я Сергій. Звісно, і прізвища у нас однакові. Тож і виходить, що я — хрещений батько свого повного тезки. І гордий від того.
Коли його хрестили, у мене ще ні дружини, ні дітей не було, тож я одразу відчув себе дорослішим, відповідальнішим. Сьогодні моєму першому хрещенику вже, слава Богу, 19, і він для мене наче син. Я допомагаю йому насамперед тим, що підказую шлях у житті. Якщо він братиме з мене приклад, мені буде це приємно.

— Але ж племінник — не єдиний ваш похресник?
— Звісно, не єдиний. Потім у мене з’явилися іще похресники. На сьогодні їх вісім. Як правило, це діти моїх однокласників, з якими ми товаришували після школи. З друзями дитинства і юності ми взагалі багато спілкуємося, хоча життя й розкидало нас по усій країні. Одна похресниця  сьогодні проживає в Одесі, з її батьком ми дуже дружили у юності. Є похресники у моєму рідному місті Волочиськ, де однокласники залишилися, є в Хмельницькому. Ну і, звичайно, є похресники по лінії дружини.
— Як справляєтеся з обов’язками хрещеного батька?
— Я завжди розумів, що бути хрещеним батьком — велика відповідальність перед Господом Богом за цю дитину. Адже покликання хрещеного не обмежується спілкуванням лише на свято Миколая та у дні народження. Це начебто ті дати, коли треба «галочку» поставити, що ти відвідав, зателефонував їм або щось подарував. У жодному разі ні. З похресником має бути контакт, живе спілкування, в першу чергу — підтримка моральна, порадою, коли знадобиться. Це — поки вони діти. А знадобиться моя підтримка у житті дорослому — допомагатиму в міру своїх можливостей.
— Багато похресників — багато нових родичів...
— Так, цей давній обряд дає змогу зберегти більш теплі, дружні стосунки і з батьками похресників. Життя довге і по-різному складається. Буває, у дитинстві і юності тісно спілкуєшся, а потім сформувалися різні інтереси — і шляхи розійшлися. А завдяки кумівству і тим теплим традиціям, які у нас зберігаються упродовж років, вдається розмежовувати робочі відносини і будувати з кумами добрі стосунки.
— Про своїх кумів розкажете?
— Якщо розглядати це питання з точки зору звичайних людей, то куми — це майже родина. А свята, усілякі позитивні події у нашому житті завжди пов’язані з близькими... Але якщо дивитись із політичної точки зору, то сьогодні кумівство у нас — це щось негативне: мовляв, кум кума «підтягує». Хоча я вважаю це нормальним явищем, коли перевірена часом  людина є поруч із тобою в усіх моментах, в тому числі і в робочих (особливо, коли постає питання створення власної команди).
У мене сталося так, що ми з моїм братом — перехресні куми. До речі, з моєю дружиною ми спочатку стали кумами, а потім — чоловіком та дружиною! У мене вісім похресників, у дружини — п’ять. Це така команда, з якою можна бути впевненим: коли постане питання провести якесь свято чи захід, вони пройдуть на «ура». Відповідно, і коли у тебе якась проблема — куми першими відгукнуться і запропонують підтримку. Так, я вважаю, життя має будуватися.
— Розкажіть, будь ласка, про свою родину. Коротко...
— У мене, напевне, така собі середньостатистична українська родина: я, мій брат, батьки. Є двоюрідні, троюрідні брати-сестри, і ми намагаємося максимально контактувати. У дружини також є сестра (вона, до речі, теж наша кума — хрестила нашу доньку!). Намагаємося усіма силами зберігати сімейні традиції. Слава Богу, у нас іще жива бабуся, а дідусі, на жаль, уже не всі. На Різдво, Великдень ми завжди приїжджаємо до них у гості. Бо вони — справжні хранителі тих українських традицій, які роблять із нас націю, народ. На свята ми два дні об’їжджаємо усю свою рідню. Звісно, важко для шлунка, але надзвичайно приємно. І це вже наша традиція. Я і власних дітей привчаю до цього — родичатися, пам’ятати про своє коріння, культуру, Батьківщину. Бо, якщо, не дай Боже, забудемо свою історію — то не матимемо майбутнього. У нас не так багато сьогодні в житті позитиву, тому найбільше треба берегти родину. Це для кожного має стати ключовим, правильним маршрутом. І якщо ми навчимося правильно будувати стосунки в родині, то, відповідно, є перспектива, що збудуємо правильні стосунки і в державі. Насамперед — людські.